Наявність демократично-еґалітарних традицій, індивідуальної сім’ї, певної промислової ініціативи в умовах прикордоння дещо ідеалізуються істориками. Таке прикордоння здатне було на соціальний вибух Хмельниччини, і аж ніяк не на тривалу боротьбу, згуртованість планів та інтересів еліти. Додамо, що величезні, малозалюднені і майже не контрольовані державними бюрократичними установами умови життя на “диких полях”, що служили надійним притулком пасіонарних мешканців прикордоння, за браком джерел, не достатньо вивчені істориками. Важко дослідити і біографії діячів прикордоння, що виринали то в одному, то в іншому місці на просторі від Дністра до Дону. До таких діячів і належить Іван Сірко, чия біографія насичена силою “білих плям” та суперечностей. Узяти хоча б нез’ясовані питання місця народження І.Сірка, його ставлення до родини, стосунків “славного кошового” з татарами. ”Знавець вод і рік, і урочиськ Піль Диких”, за виразом сучасника-поета [6], Іван Сірко з’являється на історичній арені 1653 р.[7], до цієї дати його біографія залишається майже не відомою. Виявлені на початку XX ст. В.Данилевичем та іншими істориками документи дозволяють реконструювати частину біографії І.Сірка 1644-1647 рр.

Перший пропонований документ – чолобитна українських мешканців міста Усерда, російської фортеці на Бєлгородській лінії на чолі з Іваном “Сериком”. Чи слід довіряти копії Данилевича? Цілком, на нашу думку, бо В.Данилевич – досить ретельний копіїст-археограф [8]. Крім того, подальші свідчення про цю особу як Івана Дмитрієва підтверджують, що мова йде саме про Івана Дмитровича Сірка.

Місто Усерд збудоване російськими служилими 1637 р. в гирлі р.Усерду. Фортеця мала важливе стратегічне значення, бо перекривала Кальміуську сакму [9]. 1638 р. до Усерда прибули українські переселенці з Запоріжжя на чолі з В.Іваникієвим. Усердська українська громада відома своїми демократичними звичаями, бо вже 1638 р. козаки переобрали собі керівника [10].

З 1644 р. в Усерді отаманує Іван Сірко. Крім поданої тут чолобитної, існує ще кілька документів про діяльність цього усердського отамана. Зокрема, І.Дмитрієв, як зветься І.Сірко в московських документах, очолював побудову Ольшанського острогу (м. Ольшанська), постійно відбиваючи татарські напади [11]. В 1645 р. усердським козакам на чолі з І.Дмитрієвим видали царське жалування. Цікава характеристика окремих усердських переселенців: “земли не пашут и хлеба не сеют, или которые бражничают и наше царское жалованье пропивают и зернью проигрывают” [12].

Наступний виявлений документ – неопублікований свого часу матеріал для збірника “Воссоеденение Украины с Россией”, що зберігається в Науковому архіві Інституту історії Національної Академії наук України. Документ підготовлений до друку, копія звірена з ориґіналом. Це джерело дозволяє пролити світло на факти біографії І.Сірка 1646-1647 рр. Ці дані дозволяють черговий раз спростувати твердження про участь І.Сірка в облозі Дюнкерка 1646 р. та про його французьку службу [13]. В 1646 р. московський уряд організовував великий похід з Дону на улуси ногайських татар. З цією метою до Воронежа було послано московського дворянина Ждана Кондирєва з великою грошовою сумою. До загону Ж.Кондирєва, крім донських козаків та служилих із московських прикордонних міст, зійшлося чимало українських козаків [14]. У січні 1647 р. серед людей, що отримували царське жалування на Дону, згадується “Ивашко Сериков” [15]. У цьому ж місяці в Москві подано чолобитну від усердських “черкас”, що ходили із Ж.Кондирєвим під Азов, на чолі з Іваном Дмитрієвим. Цю чолобитну і наводимо тут. Подальша доля І.Сірка пов’язана з іншою частиною України і з подіями Визвольної війни [16].

Додатки

№ 1

1644 р. – Чолобитна усердських українців

про надання пільг

Царю … Михаилу Федоровичу… бьют челом… усердские черкасы, челобитчик Ивашка Серик с товарищи. По твоему Государеву указы устроены мы на Усерде и служим твои службы безпристанные… И которые …наша братя, продает хлеба на торгу или лошад или корову или ину скотину или хто в степи зверишка убет лисицу или куническу и с нас…со всево тово емлют…воеводы пошлины в твою …казну. Да и нам же …на Усерде и с украинных городов
*
с Белгорода и с Яблонова и с Корочи…воеводы ни с каким товаром торговых людей не пропускают…Пожалуй нас…для нашей бедности и татарсково разореня, невели на нас своим… воеводам с продажново хлеба и з зверя и с лошадей и со всякой животины своих…пошлин имат. И вели…и нам из своих… украиных городов торговых людей на Усерд со всякими товары пропускать чтоб нам дешевле искупит.

ІР НБУ. – Ф.XXIX. – № 148 – Виписки В.Ю.Данилевича з московських архівів. Копія. (Ориґінал в РДАДА. –Ф.210 (Розряд, Бєлгородський стіл).–Стовп.170.–Скл.332(В извлечении 7152/1643-1644 г.).

*
Два останніх слова надписано (прим. В.Ю.Данилевича).

№ 2

1647 р. , січень. – Справа про видачу грошового

жалування усердським українцям

Царю, государю и великому князю Олексею Михайловичу всеа Руссии бьют челом государь холопы твои бедные и безпомошные усердьские черкасы Ивашка Дмитриев с товарищи восмь человек.

В прошлом государь во 154-м году по твоему государеву указу как прибирали на Воронежи на Дон вольные козаки и мы холопы твои с Усерда ходили на твою государеву службу на Дон и будучи на Дону мы государь всякую службу служили на моря и под Озов и в степь для поиску крымских и ногайских людей многожды ходили и на многих боях были и с крымскими и ногайскими людьми билися не щадя головы своей и языков побрали и многих татар побили и переранили и всякую нужю и голод терпели и та государь наша службишка ведома Ждану Васильевичу Кондыреву, а служили мы холопы твои тебе государю покаместа у нас был запас, а как у нас запас не стала и по твоему государевому указу поехал з Дону к тебе государю Ждан Васильевич и мы холопы твои после Ждана Васильевича з бедности и з голоду неделю спустя после Покрова пошли с Дону и пришли на Усерд, а твоего государева денежнова жалованья нам холопем твоим за донскую службу на Воронежи и на Дону не дано ничево, а которые государь, наша братья были в донских козаках и тем давано по пяти рублев с полтиною человеку. Да после нас холопей твоих как мы были на твоей государевой службе на Дону давана нашей братьи усердьским черкасом годового денежного жалованья по пяти рублев человеку, а нам холопем твоим на Дону и на Усерде годового денежнова жалованья недано ничево и теперя государь мы будучи на Усерде вконец погибли и з женишками и з детишками помираем голодною смертью.

Милосердный, государь, царь и великий князь Олексей Михайлович всеа Русии пожалуй нас холопей своих бедных и безпомощных для нашей бедности и за нашу службишку вели государь нас пожаловать своим царьским денежным жалованьем за донскую службу против нашей братии вольных казаков, чтоб нам холопем твоим вконец не погибнуть и твоей царьской службы впредь не отбыть.

Царь, государь смилуйся, пожалуй…

От царя и великаго князя Алексея Михайловича всеа Русии на Усерд стольнику нашему и воеводе князю Федору Никитичю Борятинскому по нашему указу велено усердским черкасом на нынешней на 155 й год дати наше денежное жалованье по окладом их сполна и наш указ о том на Усерд к Ивану Чемоданову послан и ныне били нам челом усердские черкасы Ивашко Дмитриев с товарищи осмнадцать человек, а сказали – в прошлом де во 154 м году были они на нашей службе на Дону з Жданом Кондыревым и на Дону нам служили с крымскими и с ногайскими людьми бились, а з Дону пришли на Усерд, а нашего де жалованья на Дону у Ждана Кондырева они не имали и на нынешней на 155 й год против их братьи не дано и нам бы их пожаловати для их службы велети им дать наше денежное жалованье на нынешний на 155 й год и как к тебе ся наша грамота придет, а будет усердским черкасом Ивашке Дмитриеву, Сеньке Павлову с товарыщи осминадцати человеком, которые были на Дону нашего денежново жалованья на нынешней на 155 й год дал по нашему указу против их братьи усердских же черкас.

Писан на Москве лета 7155-го генваря в 29 день.

Которые усердские черкасы из нашей службы в 154 м году с Усерда сходили на Дон и на Дону побиты и померли после их на Усерде остались жены и дети сыновья и ты б тех черкас женам дал нашего жалованья по два рубли и ту дачу велел написать в расходные книги. Да о том к нам отписал и расходные книги прислал за своей рукою.

Науковий архів Інституту історії НАН України. – Опис 3. – № 6. – Арк.248-249, 250. (Ориґінал – РДАДА. – Ф.210 (Розряд, Бєлґородський стіл). – Стовп. 231. - Арк.125-128.

Примітки

1 Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: У 3 т. – К.,1990. – Т.2. – С.232; Яворницький Д.І. Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків// Іван Сірко. – К., 1992. – С.14.

2 Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа – К.,1991 – С.13.

3 Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд життя і політичної діяльності. – Нью-Йорк, 1985 – С.401.

4 Мицик Ю. Іван Сірко – національний герой українського народу//500-річчя Запорозької Січі: Історія запорізького козацтва: сучасний стан та проблеми дослідження. – Дніпропетровськ, 1990. – С.17 – 29.

5 Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків – Т.2. – С.231; Яворницький Д.І. Іван Дмитрович Сірко… – С.14.

6 Анонім. Короткий опис Сіркових діянь// Іван Сірко. – К., 1992. – C.134.

7 Мицик Ю. Отаман Іван Сірко – Запоріжжя, 2000. – С.12.

8 Дивись його історико-археографічні публікації: Данилевич В. Из истории управления Слободской Украины в XVII ст. (К биографии Острогожского черкаского полковника И.С. Саса). – Б.м., б.г. – 10 с.; Данилевич В. Нові дані для біографії І. Сірка // Записки УНТ. – К., 1908. – Кн.3. – С.140–148.; Данилевич В. Роспись борошню детей И.Н. Дзинковского. – Б.м., б.г. – 10 с.

9 Загоровский В.П. Белгородская черта – Воронеж, 1969. – С.101 – 103.

10 Воссоеденение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. – М., 1953. – Т.1: 1620 – 1647. Украина накануне освободительной войны. – С.280.

11 Воссоеденение Украины с Россией. … – Т.1. – С.381 – 382.

12 Там само. – С.410 – 411.

13 Голобуцький В. Запорозьке козацтво – К.,1994. – С.300 – 316.

14Детальныше див.: Новосельский А.А. Борьба Московского государства с татарами в первой половине XVII века – М.-Л., – С.373 – 386.

15 Донские дела // РИБ. – СПб., 1909. – Т.26. –Кн.3. –С.630.

16 Мицик Ю. Отаман Іван Сірко – С.12, 13; Historia panowania Jana Kazimierza pzez nieznajomego autora wydana z rekopismu pzez E. Raczynskiego – Poznan, 1840. – T1. – S.182.